Арсеній Михайлов (“Руді”): 27 місяців російського полону та повернення до служби

Арсеній Михайлов — капітан Національної гвардії України, захисник Харківщини, який пройшов через поранення, 27 місяців російського полону, катування та психологічний тиск. Після звільнення він повернувся до військової служби. Сьогодні його робота — допомагати ветеранам, військовослужбовцям та людям, які пережили війну й полон.

Від цивільного життя до захисту Харкова

До повномасштабного російського вторгнення Арсеній жив у Харкові, навчався в Харківському національному університеті будівництва та архітектури, працював у закладі громадського харчування. Паралельно з навчанням він пройшов підготовку офіцера запасу в Національній академії Національної гвардії України та у 2021 році отримав звання молодшого лейтенанта.

24 лютого 2022 року Арсеній зустрів на роботі. Після перших обстрілів допоміг рідним підготуватися до небезпеки, а вже наступного ранку, 25 лютого, зібрав рюкзак, попрощався з родиною та добровільно вирушив до військкомату.

Він долучився до 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України, відомої сьогодні як бригада «Скіф». Разом із побратимами брав участь в обороні Харківщини.

Навесні 2022 року під час обстрілу на Чугуївському напрямку Арсеній отримав осколкове поранення плеча. Після операції та лікування, щойно зняли шви, він повернувся до підрозділу й знову вирушив виконувати бойові завдання.

17 квітня 2022 року Указом Президента України Арсенія Михайлова було нагороджено державною медаллю «За військову службу Україні». Відзнаку він отримав після лікування та повернення до лав Національної гвардії.

Згодом були бойові завдання під Балаклією, участь у Харківському контрнаступі, Куп’янський напрямок та Серебрянський ліс.

Серебрянський ліс і потрапляння в полон

Наприкінці 2022-го та на початку 2023 року підрозділ Арсенія виконував бойові завдання в Серебрянському лісі на Луганщині. Це був один із найскладніших напрямків, де українські військові перебували під постійними обстрілами та відбивали російські штурми.

Арсеній виконував обов’язки заступника командира роти з роботи з особовим складом. Водночас він особисто відвідував позиції, доставляв побратимам тепловізори, акумулятори для радіостанцій та необхідне спорядження, долучався до евакуації поранених і загиблих військовослужбовців.

Під час одного з російських штурмів противник прорвався до українських позицій. Почувши по рації прохання про допомогу, Арсеній вирушив до побратимів. У зіткненні з російськими військовими він потрапив у полон.

Згодом Арсеній відверто розповідав про власні помилки в той день. Водночас, за його словами, захопивши українського офіцера, росіяни вирішили відступити з полоненим, а не продовжувати штурм. Таким чином побратими, до яких він поспішав на допомогу, отримали шанс вижити.

Для самого Арсенія почалися 27 місяців неволі.

27 місяців полону: катування, тиск і боротьба за себе

Після захоплення Арсеній пережив допити, побиття, катування електричним струмом і психологічний тиск.

Його утримували в комендатурі в окупованому Луганську, а згодом перевели до місця ув’язнення, яке полонені називали «душогубкою». Там українських військових намагалися змусити перейти на бік росії.

Протягом восьми місяців Арсеній зазнавав систематичних спроб вербування. Полоненим нав’язували російську пропаганду, змушували брати участь у постановочних відеозйомках, погрожували покараннями та позбавленням можливості обміну.

За відмову співпрацювати Арсеній пережив карцер, побиття та нелюдські умови утримання. Проте своєї позиції не змінив.

У січні 2024 року його перевели до слідчого ізолятора, а в лютому — до Свердловської виправної колонії № 38 на окупованій території Луганщини. Там він провів ще 16 місяців.

Упродовж тривалого часу росія не підтверджувала його перебування в полоні. Офіційне підтвердження з’явилося лише на тринадцятому місяці неволі.

Попри невідомість, важкі умови та пережите насильство, Арсеній зберігав надію повернутися додому. Важливими для нього залишалися спілкування з іншими українськими полоненими, взаємна підтримка та віра в майбутнє.

Повернення додому

У червні 2025 року, після 27 місяців російського полону, Арсеній Михайлов повернувся в Україну в межах обміну військовополоненими.

Він згадує, як дорогою українською територією звільнених захисників зустрічали люди з прапорами. Після років неволі навіть звичайні речі — сонце, небо, трава, голоси своїх людей — сприймалися по-іншому.

Попереду були лікування, реабілітація та поступове повернення до звичного життя.

Після полону Арсеній важив близько 53–54 кілограмів. Йому довелося відновлювати фізичну форму, звикати до вільного пересування, міського простору та повсякденних ситуацій, які раніше здавалися звичайними.

Він згадував, що після повернення до Харкова відчував тривогу серед великого скупчення людей. Водночас намагався відновити зв’язок зі своїм колишнім життям: займався спортом, подорожував, зустрічався з друзями та побратимами, відкривав для себе звичні речі заново.

Особливе місце в його відновленні посіли фізична активність, ветеранські спільноти та підтримка людей зі схожим досвідом.

Повернення до служби та допомога ветеранам

Після лікування й реабілітації Арсеній Михайлов вирішив продовжити військову службу.

Нині капітан Арсеній Михайлов обіймає посаду помічника начальника Східного Харківського територіального управління Національної гвардії України з питань ветеранської політики.

Його робота пов’язана з підтримкою ветеранів, чинних військовослужбовців, людей, які повернулися з російського полону, та їхньою адаптацією до життя після пережитого.

Серед основних напрямків — інформування про державні програми підтримки, соціальні гарантії, пільги, можливості лікування та реабілітації, а також залучення військових до спортивних, творчих і громадських ініціатив.

Арсеній особисто знає, наскільки складним може бути повернення з війни чи полону. Він переконаний, що важливу роль відіграють не тільки медична допомога, а й спілкування, взаєморозуміння та відчуття приналежності до спільноти.

Сам Арсеній є частиною спільноти «Незламний Харків», яка займається розвитком адаптивного спорту та реабілітації.

Його діяльність також пов’язана з налагодженням співпраці між військовими структурами та громадськими організаціями. Зокрема, у вересні 2026 року Арсеній взяв участь у зустрічі з представниками ГО «Захист Держави», під час якої було укладено меморандум про співпрацю у сфері ветеранської політики, соціального та правового супроводу військовослужбовців і їхніх родин, зокрема родин загиблих та зниклих безвісти захисників.

Життя після полону

Пережите назавжди змінило ставлення Арсенія до свободи, людських стосунків і повсякденного життя.

У своїх інтерв’ю він говорить не лише про катування та умови утримання, а й про цінність дружби, підтримки побратимів, простих радощів і можливості самостійно визначати своє майбутнє.

Він наголошує, що між військовими та цивільними нерідко виникає нерозуміння через різний досвід війни. Тому вважає важливими взаємну повагу, спілкування та підтримку тих, хто повертається з фронту або полону.

Його власний досвід став частиною нової професійної місії — допомагати іншим проходити складний шлях від пережитого на війні до відновлення та повернення до повноцінного життя.

Історія Арсенія Михайлова — це не лише історія військовослужбовця, який пережив 27 місяців російської неволі. Це історія людини, яка повернулася додому, продовжила службу й сьогодні використовує власний досвід, щоб підтримувати інших.

Адже звільнення з полону — надзвичайно важлива подія, але для багатьох людей саме після неї починається тривалий шлях відновлення. І на цьому шляху ніхто не повинен залишатися наодинці.