
«Мрію обійняти тата» — із таким плакатом Анастасія виходить на мирні акції. Вона бореться за повернення батька, Сергія Стрільчука, позивний «Стріла», який перебуває в російському полоні вже 24 місяці.
Сергій Миколайович Стрільчук — військовослужбовець 100-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. У квітні 2022 року він долучився до війська. Службу розпочав у 228-му окремому батальйоні логістики, а згодом продовжив її у складі 100-ї бригади.
У листопаді 2024 року Сергій вирушив на бойове завдання. 18 листопада родина отримала повідомлення, що він зник безвісти. Для Анастасії почався місяць невідомості та пошуків. Вона телефонувала до госпіталів, шукала батька серед поранених і сподівалася, що він живий і його можна знайти.
16 грудня 2024 року Анастасія знайшла фотографію батька в одному з російських Telegram-каналів. На ній був Сергій — у полоні. Родина нарешті отримала звістку про нього, але попереду була інша боротьба — за його повернення додому.

Фото із російського телеграм каналу
За інформацією родини, у полоні Сергій зазнає катувань, побиття та постійного психологічного тиску. Російська сторона періодично публікує його фотографії. На цих знімках рідні бачать виснаження та сліди жорстокого поводження. Кожне нове фото нагадує їм про те, через що йому доводиться проходити.
Анастасія бере участь у мирних акціях та автопробігах, розповідає історію батька й привертає увагу до долі українських військовополонених. Вона виходить із його фотографією та плакатом, щоб про Сергія та інших полонених продовжували говорити.

Її боротьба — за можливість знову побачити тата вдома, живим, поруч із родиною. За можливість обійняти його.

Історія Сергія та Анастасії нагадує, чому важливо говорити про умови утримання військовополонених, катування та порушення їхніх прав. Підтримувати родини й поширювати історії тих, хто досі залишається в полоні.
За кожним військовополоненим стоїть родина, яка чекає на його повернення. За кожним ім’ям — життя, яке не можна забувати.